СТАТЬИ

КОЗАК МАМАЙ

образ українського лицаря

Козак-Мамай на народних картинах - це медитуючий воїн. Він сидить на землі у позі Будди й дивиться

у Безвічність відстороненим од світу поглядом, але щомиті готовий активно протидіяти злобительству.

Образ Козака-Мамая так само популярний в Україні, як  образ Будди на Сході. Козак-Мамай - це козацький провидця,  наш народний святий, його зображення, було неодмінним  атрибутом української хати. Подібність Козака-Мамая й Будди  - не формальна, у них обох виявився первинний орійський  духовний тип, започаткований першим провідцею оріїв  Рамом. Козак-Мамай своєю дієвістю навіть ближчий до Рама,  ніж Будда. У Козакові-Мамаєві як міфологічному модулі  орійського способу життя поєднано мудрість відунів-рахманів  і дієвість воїнів-кшатріїв. Козак-Мамай став символом взаємодії двох провідних верств традиційного українського суспільства духовної та військово-адміністративної, символом єдности відунів і воїнів, які забезпечували енергетичний і фізичний захист основної верстви - хліборобів, господарів автохтонів України, підтримували цілісність і життєву волю етнічного єства. Цей синтез бойової активности й мудрости наш народ передав у назві козак-характерник, а персоніфіковано - в імені Козак-Мамай. Козацтво й характерництво - релікти прадавньої орійської традиції в українській культурі. Суть козака-лицаря - священний героїзм в обороні рідного краю, відсутність страху перед фізичною смертю. Суть відуна- характерника - яснобачення, духовне провідництво й цілительство свого народу. Саме такими рисами воїна-лицаря й відуна-чародія в міфо-поетичній свідомості українців наділений козак-характерник, званий Козаком-Мамаєм. Сам будучи безсмертний, Козак-Мамай став символом безсмертя українського духу.

Слово козак чи косак за первинною суттю своєю  означає - світлоносний, небесний воїн або нащадок сака.  Знаком світлоносности козака була чуприна-коса на тім'ї,  що її в усі часи носили представники військової верстви  в усіх орійських народів. Такі коси мали і найближчі  предки козаків саки (буквально: воїни світла) - царські  скити (скіфи), які були військово-адміністративною  верствою сколотського (скіфського) суспільства, що жило  в Україні понад дві тисячі років тому. Козаки як  військово-адміністративна верства нового українського  суспільства успадкували від саків принцип військової  демократії, що ліг в основу Української козацької республіки XVI-XVII століть. Духовним осердям козацтва були воїни-характерники й співці-кобзарі. Часто ці функції поєднувалися в одній людині. Яскравим уособленням воїна-характерника й співця-кобзаря став Козак-Мамай, вірними супутницями якого були шабля й кобза чи бандура. Від духовної функції кобзаря - співця-відуна, носія благословенної мудрости, походить і назва його ритуального інструменту - кобза (співуча-відуча). Кобзарі - це співці-провідці, тлумачі світу, носії ведичного світогляду й хранителі генетичної пам'яти.

Таку духовну функцію в давньоіндійському суспільстві справляли кабі або каві (співці-відуни), у давньогрецькому - рапсоди (творці й виконавці епічних поем), у давньоірландському - філіди (знавці родової генеалогії й поети-мудреці), у давньоскандинавському - скальди, у осетинів - гекуоки, у кабардинців - гегуако, у таджиків - гафізи.

У давніх оріїв функцію духовних провідців справляли віщі племінні співці, божествені мудреці - ріші чи пандарріші. Від цього первинного наймення походить друга назва кобзаря - бандурист і назва інструменту - бандура.

Українські кобзарі-бандуристи - козаки-мамаї як носії ведичної духовної  традиції стали творцями нашого усного героїчного епосу козацьких дум та  історичних пісень, які лишаються неперевершеними творіннями  поетичного генія народу й за якими слід вивчати справжню історію  України.

Кобзарство, як і характерництво, - таке глибинне духовне явище в  українській культурі, що його важко нам нині осягнути в усій повноті.  Релікти кобзарства майже зникли, а образ кобзаря асоціюється в нинішніх  людей тільки із сліпими старцями, які ходили по Україні ще й на початку  XX століття й співали про нашу минулу славу (та й їх організовано  винищили в 30-х рр. більшовицькі ідеологи).

Нині тільки образ Козака-Мамая лишається в етнічній свідомості українців ідеальним символом-архетипом волі й невмирущости. Лицарський дух Козака-Мамая відкриває нам таїну стійкости України. Суть цього одкровення в єдності духовної й військової сили, мудрости й дієвости.

Олександер Шокало "Український світ", 1996, №1/3