Московское городское отделение Общероссийской физкультурно-спортивной общественной организации 
Федерация Славянских боевых искусств «Тризна»



КАЗАЧЬИ ПЕСНИ

АЗОВСЬКI КОЗАЦЬКI ПIСНI

НАРОДНI ПIСНI ПРО ЗРУЙНУВАННЯ СIЧI

ТА ПIСНI, СКЛАДЕНI ЧОРНОМОРЦЯМИ




[Подано за вид.: Березкин Ф. Азовские казаки: их происхождение, состав, служба, обычаи, нравы и занятия/

/ Журнал для чтения воспитанников военных учебных заведений.

- 1852. - Т. 99. - № 394. - С. 182-200.]


188 // Не угодно ли вам посетить азовское войско? Там, в доме казака Третячко, празднуют крестины.

Многое покажется вам странным, но вы узнаете кое-что из обычаев азовских казаков. Пойдем, послушаем. 
Ночь. Луна в полном величии освещает деятельную станицу.

Посмотрите, вот идет молодой казак об руку с молодой женщиной; они разговаривают на малороссийском наречии;

но мы переведем их разговор. 
"Дня через четыре, - сказала женщина, - ты уже cовсем перейдешь к нам, Вася!"
189 // - Да хоть бы скорее прошли эти четыре дня; мне уже наскучило ходить взад и вперед.

Ведь уже скоро месяц, как мы повенчались, Евдоха!
" Да, скоро месяц, а чрез четыре дня будет свадьба".
Надобно знать, что после сговора, молодых сейчас венчают, а свадьба бывает иногда спустя месяц и более после венчания.

В промежутки времени, молодой имеет право видеться с молодою супругою.
"Ну, скажи, Вася, как тебе вздумалось сватать меня ?"
- Мне и в голову не приходило, да твой отец богат, имеет два плуга, а я сирота и бедный.
"Стало быть, ты и не любил меня?"
- Я никогда и не видел тебя. Вот однажды прихожу в кабак посидеть; вижу там и твой отец; он и говорит:

"Что, Вася, думаешь ли жениться?"
- И думаю и не думаю, - отвечал я.
"Напрасно не думаешь!"
- А что?
" Да то, что моя Евдоха хоть кому невеста! Сыновья у меня обучаются; работать некому; хозяйство, слава Богу!

Ты одинок, только пришел с Кавказа, но к хозяйству способен, как и к службе. Перестань думать, Вася!

В добрый час, по рукам и в церковь Божию! И снял шапку; он тоже; взяли по дольнику, выпили магарыч - и дело кончено".
Сговор между родителями почти всегда бывает без согласия невесты, а часто и жениха, иногда и без ведома их.
- Что, - продолжал Василий - к свадьбе все уже готово?
"Как же, все: караваи, цветы, семечки."
Первым и необходимым угощением бывают семена подсолнечников и арбузов.

В продолжении всего праздника, все присутствующие, как танцующие, так и зрители, не перестают грызть эти семена.

Столы в свадебном доме бывают уставлены караваями и украшены в несколько местах разноцветною бумагою, навернутою на вилочках.

Эту бумагу называют цветами. 
"А ты, Вася, - сказала молодая женщина, - вытвердил песню!"
- "Как же!"
Казак, виновник праздника, должен спеть песню, имеющую предметом казацкую удаль;

после этой песни, и другие собеседники продолжаю то же.
"А, ну, Вася, спой мне ее!"
Василий, немного подумав, начал:

"За Дунай швиткій
Атаман бійкій
Нас призвав.
Хлопцы стройтися,
Вингерцив не бойтися,
Так вин приказав.
А мы так смило
Взялися за дило
За Батьку-Царя.
Та на сим боце осталися
С ногайцами ни дралыся
От що бида!
Нихай бы Николай
И нас послав за Дунай
Бритких побиты.
Та у його казаков чимало,
Вингерцев ни стало,
Що нам робити!"

И вот мы у дома казака Третячка. Вокруг стола сидят мужчины и женщины, в белых тулупах; женщины обуты в красные,

зеленые и желтые сапоги. Стол во всю длину уставлен яствами; посреди их красуются и бутылки с горячим вином.

Пожилая женщина, с тарелкою в одной руке, с бутылкой в другой, горделиво подносит гостям вино;

ей кладут на тарелку деньги. Это бабка.
"За здоровье Батьки нашего доброго Царя! За здоровье нашего генерала!" - раздались голоса.
Три молодые казака запели:

192 // Витир подув,
Ни свит, ни заря
И гирлиця не спиває.
Море гуде, мов дудка
То по маненьку, то худко
Рыбу колихає.
Ищо вона спала,
Хвистом ни махала
Вичмы не дивилася.
Комар ни кусався,
Жук ни копався,
Мурашка ни шевелилася.
И бджоды в дырках
И горобьи в гниздах
Ни загомонылы.
Ни голубятка харчи,
Ни дитина груди
Ни прохали.
На спети туман,
Та енерал атаман
Покою ни зналы.
Щоб пшеницу напоиты,
Та Черкеса щою побиты,
Он що гадалы:
Наказный пиром махне,
Казаков за море шле,
За море, на Кавказ.
В баркасы посидаты,
Та поганых потрипаты,
193 // Такий приказ.
Казаки за Россію маты,
Ну Черкеса прогоняти,
Нихай вин знає:
Як на наших нападаты,
Як чужу худобу загоняты,
У його и Бога нимає.

Для нас, провинциалов, эти простые слова, изложенные без правильных размеров и рифм,

но в которых проявляется дух поэзии, мужества и патриотизма, заменяют столичный шум.



НАРОДНІ ПІСНІ ПРО ЗРУЙНУВАННЯ СІЧІ ТАВИХІД ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ ЗА її КОРДОНИ

[Подано за вид.: Хаджибей - Одеса та українське козацтво (1415-1797 роки):

до 210-ї річниці штурмуХаждибейського замку. - Одеса: ОКФА, 1999. - 400 с.]


1. (Голобуцький - 1994. - С. 530-531).

Світ великий, край просторий, та ніде прожити: 
Славне військо Запорозьке хотять погубити.

Ой цариця загадала, а Грицько пора[ди]в, 
Щоб зігнати запорожців та аж до Дунаю.

Вже на річці Базавлуці і москалі стали,
Ой вже Москаль Запорожжя кругом облягає.

А наш батько Калнишевський того не гадає,
А вже ж Москаль, а вже ж Москаль Січу обступає.

Васюринський козарлюга не п'є, не гуляє 
Та свойого отамана рано пробуждає:

"Та встань, батьку-отамане, кличуть тебе люди,
Ой, як станеш ти на башти, Москаля не буде!"

А москалі не дрімали, запас обдирали,
А московськії старшини церкву грабували;

Та беруть срібло, та беруть злото, восковії свічі. 
Ой заплакав пан кошовий з старшиною в Січі.

Невичерпні джерела пам'яті
Ой зайшов же пан кошовий та на круту гору: 
"Не руйнуйте, люде добрі, хоч Божого дому!"

Запорожські отамани, як орли літали, 
Свого батька кошового вірненько благали:

"Позволь, батьку-отамане, нам на башти стати, 
Не одному генералу з плеч головку зняти,

Москва стане лагерями, а ми курінями, 
Москва стане із штиками, а ми з кулаками,

Ой, щоб слава не пропала поміж козаками".
"Не дозволю, милі браття, вам на башти стати:
Однакове християнство - грішно вигубляти!"

А вже ж уступила одна дівізія та серед самої Січі! 
Ой взяла ж вона січові гармати, всі козацькі здобичі.

Ой крикнув же та Калниш кошовий, та стоячи серед церкви: 
"Прибирайтесь, славні запорожці, так, як би ік смерті!"

Ой крикнув же та Калниш кошовий, та стоячи на дзвіниці:
"Гей відкидайте, славні запорожці, списи та рушниці!"

Ой пливе щука з Кременчука, розбита із лука...
Ой тепер же нам, Калниш кошовий, з тобою розлука.

Ой пішли, пішли славні запорожці, та не пішки - дубами,
Ой, як оглянуться до славної Січі, умиваються сльозами.


2. (Кондратович. - 1883. - № 1. - С. 43).

Ой чого, чого запорожці
Та й смутні, невеселі стали?

Ой що обступили превражі драгуни
Та й усіма сторонами...

Ой обступили превражі драгуни 
Усі степи та й усі плавні,

Пішли наші запорожці 
Не з добра, а з печалі.

Ой, як утікали, то усе забирали 
І з церков ікони,

Тільки покидали золотую збрую 
Та вороні коні...

Ой пустилися наші запорожці 
Через море дубами,

Ой, як оглянуться до Старої Січі,
Умиваються сльозами.

Ой ісходились та у кінець Дунаю 
Та до купи лимани,

Бо там наших запорожців 
Сорок тисяч проживали...


3. (Скальковский. - 1846 - ІП. - С. 204-205; Уривок).

".. .Ой почали козаки думати та гадати,
Як би Москаля в шори убрати.

А далі до Текелі пристали,
Щоб дав білет і велів роботи шукати.

Ой рушили запорожці
До лями на заробітки,

Закивали п'ятами сіроми,
Тільки братцям дали звістки.

Текеля після хоч оглядився -
Запорожців поминай, як звали!

Ой, бідний, зажурився,
Що в шори його убрали".

4. (Скальковский. - 1846. - ІП. - С. 233-234).

Ой тепер наші славні запорожці
Та у великому жалю,

Що не знають кому покориться
І котрому царю.

Поклонилися б ми цьому Туркові,
Та що ж, коли не наша віра.

Поклонилися б Москальові,
Та москаль не приймає.

Ой кругом церкви Січової

Караули стали,
Пану-отцу Володимиру

Служити не дали.
Ой низом, низом, славні запорожці!
Та й до переправи.

Ой берить лодки й всі припаси
Та й ходимо далі.


5. (Зуйченко. - 1885. - С. 364).

Ой на Лиман-морі зашуміла хвиля,
Та стали чайки поринати,

А отець Володимир, піднявши хрест вгору,
Став Господа Бога благати:

"Ой пошли ти, Боже, запорожцям згоду
Від москалевої неволі втікати!

Як не твоя ж воля, підем всі у воду
Спасіння за гріхи прохати".

Аж ось гукнув батько отаман Свердило:
"Чого ж нам, дітки, журитися?

Билися ми з татарвою, билися і з ляхами,
То й хвилі не будем коритися.

Піднімайте ж стерна!
Нехай вона грає, стогне-заривае,
Козачу недолю з моря викликає,

А ми будем Богу молитися".
І, схиливши чуби до чесного хресту,

Козаченьки щиро молились.
Заяснилось море, крячки налетіли,

І хвилі доразу не стало.
Полетіли човни, мов птахи по вітру,
Шукати козачої волі.


6. (Григор'єв-Наш. - 1993. - С. 191).

Ой ішли наші славні запорожці та понад Богом-рікою,
Ой широкою, та глибокою, гей, та понад лиманами,

Ой вже наші славні запорожці у великому жалю:
Що не знали, кому поклониться, та котрому царю.

Ой поклонилися тому турецькому, а що під їм добре жити,
Тільки за одно недобре, що на свого брата бити.

Ой пише москаль листа до кошового: "Ой ідіть до нас жити;
Ой я дам землю та по-прежньому по Дністер границю".

Ой москалю, москалю, москалю: се ти хочеш обманіти;
Ой як підем в твою землю, то будеш лоби голити".

"Ой не бійтеся, славні запорожці, та цього нічого,
Ще ж я в свойому білому царстві не зрадив ніколи".

Закричала ластівонька, зі дна моря виринаючи;
Говорили запорожці, по Січі походжаючи:

"А що будем, брати, робити, а що будем починати?
А чи будемо на Русь іти, чи будемо з.турчином проживати?"

"За чим же нам на Русь іти? Вже нам, браття, з родиною
То й довіку не видатися!".

7. (Кондратович. - 1883. - № 1. - С. 47-48; Уривок).

"...Ходім служити ми до турчина:
Турчин нас добре знає!

"Ти турецький царю, ти турецький царю,
Змилуйся над нами,

Прийми нас у свою землю курінями!"
"Ой рад же ж я, запорожці,

Вашу волю вчинити,
Коли ж все будете, славні запорожці,

Мені зміну робити!"
"Ми не будем, ти турецький царю,

Тобі зміни робити,
Бо нас присягає усіх сорок тисяч
Тобі вірно служити!"

8. (Григор'єв-Наш. - 1993. - С. 191).

Ой прийшли до Дунаю
Та й уголос гукнули,
Ой нап'яли паруса
Тай й за Дунай махнули.

Прийшли до Тураса
Та й вклонилися низько:

"Ой дай же нам землю
Та й коло границі близько".

"Як будете, хлопці,
Мені вірно служити,

То дам я вам землю
Та по-прежньому жити.

Дарую вам землю,
Ще й обидва лимани:

Ловіть, хлопці, рибу,
Справляйте жупани".

9. (Кондратович. - 1883. - № 1. - С. 46).

Ой повійте вітри та усе низовії

Та й на наші лодки та усе дубовії,
А на наші реї та усе кедровії,

На наші паруса та усе шовковії!

Ей зажурився сивий соколочок:

Ей бідна наша, наша головонько,

А що не у купі наші брати сіли.
Наші брати сіли та й пісні запіли.

Один у москаля, другий у турчина,
Третій у Мальтиза служить за одежу.

І той гірко плаче за польскую межу:

"Ой ти москаль, ой єретенний сину,
Запропастив Польщу, ще й нашу Вкраїну".

10. (Григор'єв-Наш. - 1993. - С. 188).

Ой негаразд, запорожці,
Негаразд вчинили:
Степ широкий, край веселий
Та й занепастили

Наступає чорна хмара
Ще й дощик із неба;

Зруйнували Запорожжя -
Колись буде треба.

Ой хоч гаразд, хоч негаразд,

Нічого робити:
Буде добре запорожцям
І під турком жити.


ПІСНІ, СКЛАДЕНІ ЧОРНОМОРЦЯМИ

[Подано за вид.: Хаджибей - Одеса та українське козацтво (1415-1797 роки):

до 210-ї річниці штурмуХаждибейського замку. - Одеса: ОКФА, 1999. - С. 215, 218-219]

Перша пісня А. Головатого

(Короленко. - 1874. - С. 10-11)

Ой боже наш! Боже милостивий!
Уродились ми в світі нещасливі!

Служили вірно в полі і на морі,
Да й осталися убогі, босі й голі.

Старалися землю заслужити,
Щоб у вольності віку дожити.

Да і дав гетьман от Дністра до Богу
Границею по Бендерську дорогу.

Дністровський, Дніпровський - обидва лимани,
В них добуватись, справляти жупани.

Прежнюю взяли, да й сю отбирають,
А нам дати Тамань обіцяють.

Ми б туди пішли - аби б нам сказали,
Щоб не загубить да козацької слави!

Встань, батьку, великий гетьмане,
Милостивий наш, вельможний пане.

Встань Грицьку, промов за нас слово,
Проси Цариці - все буде готово.

Дасть нам грамоту на вічность жити,
Ми їй будем вірніше служити!

Сочинена июня 16-го дня 1792 года, в С.-Петербурге, войсковым судьею,

армии полковником Антоном Андреевичем Головатым [Примітка П. Короленка].

Друга пісня А. Головатого

(Короленко. - 1874. - С. 28-29)

Ой годі нам журитися,
Пора перестати.
Дождалися от цариці
За службу заплати.

Дала хліб, сіль і грамоти
За вірния служби,
От тепер ми, милі браття,
Забудем всі нужди.

В Тамані жить, вірно служить,
Границю держати,
Рибу ловить, горілку пить,
Ще й будем багаті.

Да вже треба й женитися,
І хліба робити,
Хто прийде к нам з невірних
То, як врага, бити.

Слава Богу і цариці,
І покой гетьману!
Злічили нам в серцях наших
Великую рану.

Благодарим імператрицю,
Молимося Богу,
Що нам указала
На Тамань дорогу.

Эта песня сочинена А. Головатого, августа в 10-й день 1792 года, возле Днестра, на балке Красной [Примітка П. Короленка]


22.12.16 | 19:15:05

05.07.16 | 10:20:35

12.04.16 | 15:27:26

31.03.14 | 15:55:47

05.12.13 | 14:06:25


ГоловнаяНовостиСсылкиКонтактыКарта сайта


Работает на Amiro CMS - Free